слезы ровно делят на три части лицо.

Чому наші ігри в осінніх садах мають присмак психологічного садизму?

дуже сильно обідно.

– А скажи – Модільяні був ідіот? –
допитувалась вона,
коли я вправними, як і піаніста, пальцями
вигравав на засмаглих персах.

– Такий же ідіот, як і всі в цьому світі, –
повчав я, обіймаючи
успокоєні вибухи її сідниць.

– Розумієш, старий, я часто думаю
про незвичайність мистецтва.
Це зайва розкіш.

– Так, мистецтво – то завше надмір, –
відповідав, виціловуючи коліна.

– Але надмір лише й рятує нас від убогості.
Смертним полишається єдине:
бодай маленький надмір –
у вірі,
у звичках,
у смаках,
просто – у примхах.

– Так, моя маленька.
Саме так.
Ти як завжди говориш діло, –
повторював,
клацаючи зубами од пристрасті.

– А коли в нас народиться доня,
ми кластимем їй в узголів`я
тільки троянди, – охриплим
голосом проказувала вона.

– Так. В узголів`я і неодмінно –
троянди, – не своїм голосом
я погоджуюся покірно.

– Яка докучлива муха –
дзижчить і дзижчить.
Убий її, любчику.

Ненавиджу хворіти. Чорд. Особливо, коли знаєш, що в тебе безліч справ. Думки далекі від хімії. Десь на рівні тих п'яти відчуттів, що мають збій в роботі. Одним словом, НЕ-НА-ВИД-ЖУ.

Дощів немає. Пальто носити ще не скоро. В театри ніхто не запрошує. Де ж та справжня осінь, якої чекаєш все літо? Від неї лишилось щось незрозуміле...
А ще я сплю із Зігмундом. Тим, що Фрейд :)

Вчора одногрупниці сказали, що я мала йти не на біологію, а на філософію.
А ще ми зі старостою споріднені душі, йопт :) 

закінчивсь перший тиждень. треба готувати семінар по історії. готуватись до вишки. та придбати білий хлат свого розміру.
інколи ми занадто багато малюєм та дивимось фільми на лекціях. і я ніфіга не шарю в інгліші. да.
а ще ми спостерігали деякі цікаві речі в мікроскопи.

Нотки осіннього холоду залишають по собі гіркуватий присмак. Солодка й дешева наливка опікає нутрощі.
Я в очікуванні сезонної меланхолії.